З досвіду роботи

Навчально-пошукова, дослідницька діяльність учнів на уроках словесності як невід’ємний складний розвитку творчих здібностей

(з досвіду роботи вчителя української мови та літератури Новоукраїнської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3, Новоукраїнської районної ради, Кіровоградської області, Аношкіної Галини Григорівни)

Реалізація положень Державної національної програми «Освіта. Україна XXI століття», Національної доктрини розвитку освіти, Концепції загальної середньої освіти передбачає забезпечення інтелектуального та творчого розвитку школярів, формування в учнів бажання й уміння вчитися.

Нині особливо актуалізуються питання підготовки учнів до життя і праці, формування в них самостійності мислення, активної життєвої позиції. Тому, невипадково на сучасному етапі ставиться завдання щодо вдосконалення методів і засобів навчання, з пріоритетними формами, що передбачають залучення учнів до активної пізнавальної діяльності.

Свого часу Я. Коменський з гіркотою запитував: «Як можна навчити того, хто не хоче чи не може вчитися?» Відповіді на це питання немає і сьогодні. Сучасний учень не зовсім охоче виявляє активність у навчанні. Як залучити його до праці, як розвинути бажання пізнавати? Сучасний учитель повинен застосовувати на своїх уроках такі технології, методи та прийоми, які б зробили навчальний процес якісним та ефективним.

Метою обраної проблеми визначено: формування в учнів засобами навчального предмета розуміння необхідності освіти, здатності здобувати знання, застосовувати їх на практиці, грамотно працювати з інформацією, критично мислити, бути комунікабельним і контактним.

Актуальність обраної проблеми визначається динамічними трансформаціями в суспільстві, потребою формування нового покоління молоді, здатного адаптуватися у надто мінливому сучасному світі. Стрімке падіння інтересу до процесу навчання вимагає застосування нових прийомів і методів навчання, впровадження нових педагогічних методик, пошуку та оновлення старих методик навчання, спрямованих на активізацію пізнавальної діяльності учнів.

Для розв’язання цієї проблеми працюю над такими завданнями:

1)    ознайомлення з теоретичними засадами активізації пізнавальної діяльності учнів;

2)    аналіз різних методів і форм роботи з учнями, спрямованих на активізацію їх пізнавальної діяльності;

3)    виявлення найбільш ефективних методів і прийомів роботи;

4)    формування системи завдань для актуалізації опорних знань та повторення і закріплення набутих на уроці знань;

5)    апробація їх на уроках словесності;

6)    аналіз ефективності проведеної роботи.

Інноваційна значущість. Технологія проблемного навчання є інноваційною порівняно із традиційним навчанням, тому що її метою є не тільки засвоєння системи знань (мета традиційного навчання), а й формування вмінь учнів досягати навчального результату шляхом навчально-пізнавальної дослідницької діяльності в процесі навчання. Розглядаю також технологію проблемного навчання як інтегроване поняття, що поєднує принципи розливального та особистісно орієнтованого навчання, а отже, інноваційного.

Відомо, що від того, як педагог організує роботу на уроці, які способи та методи будуть використовуватися під час роботи вчителя та учнів, залежать результати роботи. Для навчання важливі всі види пізнання і всі види методик, але, на мій погляд, найбільший ефект дає використання інтерактивних технологій.

Вічною проблемою школи є нудьга, причини якої різні, але в основі лежить одна – одноманітність, монотонність. Одноманітність методів і прийомів на уроці призводить до зниження активності учнів і не дає бажаних результатів, тому я намагаюся застосовувати різні форми роботи.

Під час організації навчально-творчої діяльності залучаю учнів до активного пізнання і постійного пошуку з опорою на співробітництво і співтворчість.

Велика роль в активізації пізнавальної діяльності учнів належить лінгвістичному дослідженню. Оптимальна методика його проведення сприяє не тільки активному залученню учнів до роботи, а й глибокому й міцному засвоєнню ними знань. Учнівський експеримент має бути перш за все дослідницьким, а тому виконуватися індивідуально або в парі з іншим учнем. Завдяки цьому підвищується інтерес до навчання, активізується мислення.

Проблемне навчання стимулює розумову діяльність учнів. Це може бути розв’язання певної проблемної ситуації. Дуже важливо, щоб учні шукали відповідь самостійно, аналізували інформацію, яку почули на уроці словесності, інших уроках. Для активізації розумової діяльності учнів необхідно звертатися до їхнього життєвого досвіду. Не говорити учням про добре знайомі їм речі, а дати їм можливість висловитися самим. Це є основою формування інтересу до вивчення української мови, умовою свідомого засвоєння предмета.

На моє переконання, під час проблемного навчання недоцільно давати знання в готовому вигляді, а ставити перед учнями завдання (проблему), зацікавлювати їх, викликати бажання знайти спосіб розв’язання.

Як правило, проблемні ситуації „з утрудненням” та „з протиріччям” потребують пошукової діяльності: зіставлення епізодів твору, відомого з невідомим, підтвердження підтвердження фактами з художнього твору, врахування авторської думки, позиції літературних персонажів твору та його екранізації, наукових обґрунтувань літературознавців тощо.

Таку роботу організовую на етапах актуалізації опорних знань, сприйняття та засвоєння нового матеріалу, практичного застосування здобутих знань.

За ступенем пізнавальної самостійності учнів технологія проблемного навчання реалізується використанням проблемно-пошукових методів: шляхом проблемного викладу, частково-пошукового, дослідницького. Вибір методу, як свідчить практика, залежить від проблемної ситуації та рівня підготовленості учнів. У виробленій нами схемі – це етап пошуку істини. Метод проблемного викладу матеріалу використовується в класах, що менш підготовлені за рівнем інтелектуальних здібностей, не мають навичок пошукової діяльності. Найчастіше це має таку схему: постановка проблеми, формулювання гіпотези (вчителем, припущення учнів), перевірка гіпотези за текстом або навколотекстовими матеріалами під керівництвом учителя, висновок. До формулювання висновку залучаються учні.

Перевага віддається частково-пошуковому методу. У цих умовах керування діяльністю учнів здійснюється за допомогою спеціальних запитань, завдань, що спонукають до самостійного пошуку відповіді, допомагають сформулювати гіпотезу, зробити висновок. Найчастіше пропонуються такі види діяльності: підбір аргументів на основі тексту, аналіз епізоду, стильових особливостей твору, зіставлення епізодів, подій, фактів, порівняльна характеристика, виступ на диспуті, участь у дискусії тощо.

Дослідницький метод застосовується на уроках, коли розв’язання проблемної ситуації потребує дослідження завдань з недостатніми або суперечливими даними, свідомим допущенням помилок, а також під час уроків-конференцій, уроків-семінарів, уроків-проектів.

Кожний учитель знає, що краще запам’ятовується та інформація, яку учень не тільки почув, а й побачив. Тому я обов’язково на кожному уроці використовую наочні методи навчання. Застосування вже готових схем або створення нових дає змогу спрямувати творчу діяльність учнів у потрібному напрямку. Це допомагає виділити головне, встановити логічні зв’язки, зробити висновки. У своїй праці я використовую таблиці і схеми на різних етапах уроку, зокрема, під час вивчення нового матеріалу, узагальнення та систематизації знань, контролю та корекції знань, умінь, навичок.

Ніщо так не розвиває дитину, як гра. Застосовуючи ігрові технології, я намагаюся зробити працю дітей радісною, творчою. У гру включаються навіть ті, хто звичайно поводиться пасивно, байдуже спостерігаючи за тим, що відбувається на уроці. Під час впровадження нових технологій створюється атмосфера співробітництва. На мою думку, основним моментом, на який слід звернути особливу увагу, створюючи і використовуючи навчальні ігри, є звернення уваги учнів до змісту самої гри, а отже, і до навчального матеріалу. Дидактична гра дає можливість реалізувати всі основні функції навчання: освітню, виховну, розвивальну.

Гра – це не лише творчість, а й велика праця. Арсенал інтерактивних ігор досить значний. Проводжу дидактичні ігри найчастіше на уроках узагальнення знань, їх закріплення або вироблення практичних умінь і навичок. Часто використовую такі ігрові прийоми, як «знайди помилку», «ромашка», «вірю – не вірю», «так – ні», «незакінчене речення», «третій зайвий», «загадковий дует». Розв’язуємо кросворди або до готового кросворду добираємо запитання. Під час гри діти не помічають, що навчаються, вони пізнають, поповнюють свій запас уявлень, понять, розвивають пам’ять, увагу. Розвиваються навички спільної діяльності з іншими учнями, формується культура поведінки.

Альтернативою традиційним методам навчання може бути метод проектів. Цей метод завжди орієнтований на самостійну роботу учнів – індивідуальну, групову, парну, яку діти виконують протягом певного часу. Метод проектів як педагогічна технологія включає в себе сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

Діти вчаться орієнтуватися в інформаційному просторі, набувають комунікативних навичок і вмінь, вчаться аналізувати, робити висновки.

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) викликають особливий інтерес в учнів. Основні напрямки використання ІКТ:

-       візуалізація під час пояснення нового матеріалу;

-       виконання віртуальних лабораторних та практичних робіт;

-       перевірка та закріплення знань учнів.

Без сумніву можна сказати, що в майбутньому ці технології стануть пріоритетними. Справа лише за технічним забезпеченням шкіл та вмінням учителя використовувати ІКТ у своїй роботі.

К. Ушинський колись сказав: «Школи багато сиплять у дітей і рідко перевіряють, чи залишилося що-небудь з насипаного». Ефекивна організація навчання передбачає систематичний контроль якості засвоєння матеріалу учнями. Контроль якості знань і вмінь конкретного учня доцільно здійснювати на кожному уроці. Учитель повинен постійно оцінювати учнів, а учні повинні навчитися оцінювати себе. Важливо пам’ятати, що власне обсяг знань має нульову цінність. Головне значення має їх застосування.

Виникає питання: яким чином організувати такий контроль, який давав би вчителю змогу керувати процесом навчання, удосконалювати знання, вміння, навички учнів, визначити фактичний рівень засвоєння матеріалу та об’єктивно його оцінити?

На мою думку, процес оцінювання має проводитися з урахуванням певних правил.

Намагаюся уникати одноманітності у формах і методах контролю: експрес – опитування, літературні диктанти, графічні диктанти, тести відкритої форми (тест-есе, розв’язання кросвордів), тести закритої форми (експрес-тест, «вірю – не вірю», «так – ні»), завдання у форматі ЗНО, самостійні, практичні, контрольні роботи. 

Такий підхід до організації навчально-пізнавальної діяльності школярів дає можливість досягти певних результатів. Оптимальне поєднання методів, прийомів та форм у роботі з учнями сприяє активізації їх пізнавальної діяльності. Учні стають більш активними, комунікабельними, не бояться висловлювати свої думки, а при систематичній роботі знання стають змістовними, міцними.

Коли я заходжу до класу, то ставлю перед собою головну мету: розвивати навіть найменші здібності учнів, дати дитині впевненість у тому, що вона досягне успіху, навчити ії вчитися, формувати вміння застосовувати здобуті знання.

Постійно пам’ятаю, що учитель – не актор, а учні – не глядачі. Лише ділова співпраця між ними стимулює педагога творчо підходити до навчального процесу, щоб учні відчули, що вони вчаться, а не лише їх навчають.

Використання технології проблемно-пошукового навчання на уроках літератури дає можливість забезпечити позитивні результати навчання, оскільки здійснюється через розумове утруднення. Розв’язуючи проблему, учень „включає” активні мисленнєві процеси, в результаті чого здобуті знання стають частиною власного досвіду. Проблемне навчання пробуджує в учнів бажання пізнавати, сприяє виникненню інтересу до того, що вивчається, формує в учнів уміння розв’язувати життєві проблеми, знаходити вихід із нестандартних ситуацій.

Результатом системної роботи з означеної проблеми стало зростання якісного показника моніторингу навчальних досягнень до 80-85%; учні – переможці творчих конкурсів, беруть участь у літературних читаннях, позакласній діяльності, стають призерами районних олімпіад.

Ефективність технології дослідницького навчання полягає в тому, що вона допомагає сформувати гармонійно розвинену творчу особистість, здатну логічно мислити, систематизувати і накопичувати знання, здатну до самоаналізу, саморозвитку. Сформовані вміння розв’язувати проблемні ситуації на уроці допоможуть учням розв’язувати подібні проблеми в самостійному житті.

Літературно-музичне свято

Літературно-музичне свято

до Дня слов’янської писемності

«Люби свій край, моя дитино,

Тут з-під верби джерельце б’є…

А рідна мова й Україна –

Це найдорожче, що в нас є!»

Мета: сприяти формуванню пошани до рідної мови, звичаїв і традицій українського народу; розвивати в учнів естетичне чуття, пізнавальну активність; виховувати національну свідомість, почуття патріотизму.

Обладнання: зала прикрашена вишитими рушниками; символи України, вислови про мову, виставка книг народознавчої тематики.

(Звучить пісня Н.Бучинської «Моя Україна»,

сл. Ю.Рибчинського, муз. Ніколо)

Ведучий 1.  Різні в світі є країни,

                     Різні гори, полонини,

                     Різні трави, різні квіти,

                     А для нас усіх країна –

                     Найрідніша нам усім –

                     Це прекрасна Україна,

                     Нашого народу дім.

Ведучий 2.  Рідний край… Починається він від батьківського порогу, з барвінку, який ніжно стелиться в садочку, а ще – з прадавніх коренів нашого народу.

Ведучий 1.  «Любов до Батьківщини, – писав видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський, – неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм серцем і розумом красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова…»

Ведучий 2.  Мова – великий дар природи.

Ведучий 1.  Мова – найдорожче, що є в кожного народу. А тому ми не маємо права забувати рідну мову, бо ж вона – частка родоводу рідного міста, рідного народу.

Ведучий 2.  Як нема без зірок небозводу,

                     Як блакиті без сонця нема,

                     Так і мови нема без народу,

                     І народу без мови нема.

Ведучий 1.  Гадаємо, що все призабуте відгукнеться дзвіночком у ваших душах і ми разом повернемося до самобутньої творчості нашого народу, до рідного слова.

Ведучий 2.  Український фольклор – справжня скарбниця мудрості, де нинішнє і прийдешні покоління знайдуть приклади гуманності, любові до рідної землі, до рідного слова.

(Пісня «Мова у серці народу», сл. та муз. Н.Красоткіної)

Учень 1.  Народ нам мудрість передав свою,

                 Що диха в звичаях, обрядах і повір’ях.

                 Тож пам’ятайте рідний оберіг,

                 Без пам’яті нема народу.

                 Примножуймо все те, що Бог для нас зберіг,

                 Народну мудрість – берегиню роду.

Учень 2.  Не дай-бо, доле, зникнути пісням,

                 Що мати нам співала.

                 Не дай з добром забути,

                 З яких джерел я воду п’ю,

                 Щоб пам’ятати, не забути

                 І на якій землі стою.

Учень 3.  У рідному краї і серце співає,

                 У рідному краї і серце безкрає,

                 Тут кожна травинка і кожна билинка

                 Вигойдують мрії на теплих вітрах.

                 Під вікнами мальви, в саду материнка,

                 Оспівані щедро в піснях.

Учень 4.  Тут мамина пісня лунає і нині,

                 Її підхопили поля і гаї.

                 Її вечорами по всій Україні

                 Співають, співають в садах солов’ї.

Учень 5.  І я припадаю до неї вустами,

                 І серцем вбираю, мов спраглий води,

                 Без рідної мови,

                 Без пісні,

                 Без мами

                 Збідніє, збідніє земля назавжди.

(Українська народна пісня «Розпустили кучері дівчата»)

Ведучий 1.  Чарівна душа нашого народу… Завжди українця в житті супроводжувала пісня і поезія.

(Учні читають вірші про мову)

Ведучий 2.  Дорогі друзі! Щасливі ми, що народилися і живемо в Україні. Тут жили наші діди-прадіди, тут корінь роду українського.

Ведучий 1.  І ми повинні знати свої корені, повинні знати те, без чого не мислиться кожен народ: народні звичаї і традиції, ми повинні знати свої обереги.

(Пісня «Немає України без калини», сл. та муз. М.Ведмедері)

Ведучий 2.  Багато символів має наша Україна: тополю, вербу, калину.

Ведучий 1.  А ще невмирущим творінням талановитих рук українок є різноманітні вишивки.

Ведучий 2.  Серед них – рушник – символ єдності сім’ї, символ любові до землі, до матусі, символ працелюбності нашого народу.

Ведучий 1.  Український рушник… На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися радість і біль, щастя і горе. Скільки він промовляє серцю кожного з нас. Його можна і порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходиться наше життя.

Ведучий 2.  А мати вишивала рушники…

                     Думками й українськими піснями.

                     І слалися дорогами нитки,

                     І йшли по цих дорогах дні за днями.

                     Життя з них починалося і доля,

                     І зустрічі, й прощання, і розлуки,

                     І житні колоски на тому полі,

                     Де сонце гладить материні руки.

Ведучий 1.  Приходять і тепер в безсонні ночі

                     Ті рушники, волошками розшиті,

                     І дивляться з них материні очі,

                     І чорнобривці, росами умиті.

Ведучий 2.  А мати вишивала рушники,

                     Піснями про калину край дороги.

                     І йшли у даль життєвії стежки,

                     Неначе журавлі в осінню пору.

(Пісня «Рушничок», муз. та сл. І.Білик)

Ведучий 1.  Слова «рушник», «мати» ніби доповнюють одне одного. Послухайте легенду.

Було це давно. Жила собі в одному селі мати і мала вона трьох синів-красенів. Горнулась мати до синів і мудрі слова їм говорила: «Сини мої, долю я вам гаптую, пам’ять про себе в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати і всі між ними розділила. А даруючи, говорила: «Голуби мої! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.»

Ведучий 2.  Померла мати, а її слова й пам’ять про неї у рушниках залишились і передаються з покоління в покоління.

З того часу існує звичай: проводжаючи в далеку дорогу, мати дарувала синові чи дочці рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше поверталися додому, щоб дорога була щасливою.

Ведучий 1.  Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було жодної оселі в Україні, яку б не прикрашали рушниками. Хоч би яке убоге судилося їм життя – а все ж естетична прикраса завжди знаходила місце в помешканнях – хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка чи багата хата – всюди палахкотіли багатством кольорів рушники.

Ведучий 2.  Дивлюся мовчки на рушник,

                     Що мати вишивала,

                     І чую: гуси зняли крик,

                     Зозуля закувала.

                     Знов чорнобривці зацвіли,

                     Запахла рута-м’ята,

                     Десь тихо бджоли загули,

                     Всміхнулась люба мати.

                     І біль із серця раптом зник,

                     Так тепло-тепло стало.

                     Цілую мовчки той рушник,

                     Що мати вишивала.

(«Пісня про рушник», сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди)

Ведучий 1.  Рідна мова вводить нас у чудовий світ мистецтва, влучних висловів, прислів’їв, приказок. Та справжня її прикраса – український гумор.

(З’являється Стецько, робить вигляд, що не може порахувати пальці)

Ведучий 2.  Стецю, а тебе хто запросив? Що ти тут робиш?

Стецько. Сказали, що тут їсти давати будуть. От я і тутечки.

Ведучий 1.  Ось тобі й маєш. Тобі тільки поїсти. Поглянь, краса яка навкруги. (Оглядають кімнату).

(Входить Уляна. Стецько перший її побачив)

Стецько. А ось і пригощать будуть. Зараз я наїмся. Все мені, мені. (Підходить до Уляни, розглядає її з захопленням).

Стецько. Та й патлата! (Сміється голосно, підходить до Уляни, довго думаючи, говорить). А що у вас варили?

Уляна (не звертаючи на нього уваги). Нічого!

Стецько (довго згадуючи). Ну!.. Ну!.. А тепер що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що? Нічого!

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А хто її зна, об чим її розпитувати! Я усе позабував.

Уляна. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував!

Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна. Ні об чім нам з тобою домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?

Уляна. Ні, голубчику, цього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду!

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу!

Стецько. Та чому не хочеш?

Уляна. Не хочу тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона й піде. От я й заспіваю.

                     На курочці пір’ячко рябоє,

                     Любимося, серденько, обоє.

                     Диб, диб на село,

                     Кив, морг на нього.

                     Я не дівка його,

                     Не піду за нього.

                     Ой, полола дівчина пастернак,

                     Та сколола ніженьку на будяк.

                     Диб, диб на село…

                     Не так болить ніженька з будяка,

                     Ой, як болить серденько від дяка.

                     Диб, диб…

                     Ой, чия ти дівчино, чия ти?

                     Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

                     Диб, диб…

А що, хороша моя пісня?

Уляна. Так точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Співає)

                     В мене думка не така, щоб пішла я за Стецька.

                     Стецько стидкий, Стецько бридкий!

                     Цур тобі, не в’яжися, пек тобі, відчепися! Божевільний!

                     Не дурна я і не п’яна, щоб пішла я за Степана.

                     Стецько стидкий…

                     Лучче впасти мені з дубу, чим йти заміж за Кандзюбу.

                     Стецько стидкий…

                     Лучче мені з моста в воду, чим достатися уроду.

                     Стецько стидкий…

А що, Стецю, хороша моя пісенька?

Стецько (довго дивиться на неї мовчки, потім раптом скрикує). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її роз слухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш, га?

Уляна. Та я тобі й співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть. (Зітхає). Я вже пробував.

Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу!

Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дражнилась.

Уляна. А чого мені дражнитись? Я не скотина, нехай Бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами по воді писане.

Стецько. Ей!.. Чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, то я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; але тепер ще не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я і підожду! А поки ще ласкою просю: піди за мене.

Уляна (в сторону). Ну що мені з дурнем робити? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.

Стецько. Ой, чую, чую, пахощі смачних українських вареників із сиром.

Ведучий 1.  Шановні гості! Ми раді, що сьогодні в цьому залі зібралися ті, яким не байдуже майбутнє рідної мови, національної культури. І поки ми збираємося на такі свята, «наша пісня, наша дума не вмре, не загине».

Ведучий 2.  Народна пісня – голос невсипущий,

                     Душі людської вічне відкриття.

                     Вона ніколи, як і хліб насущний,

                     Не вийде з моди сущого життя.

Ведучий 1.  Бо ж нашому роду нема переводу,

                     А пісня єднає коріння святе.

                     Дай, Боже, нам віру і братню згоду

                     На довгії роки, на вічні віки.

(Пісня «На щастя, на долю», сл. М.Ткача, муз. М.Мозгового)