суббота, 31 марта 2018 г.

Галина Кирпа. Факти із життя та творчості письменниці. Поезії «Коли до вас темної ночі», «Мій ангел такий малесенький».

Урок української літератури у 8 класі.


Тема: Галина Кирпа. Факти із життя та творчості письменниці. Поезії «Коли до вас темної ночі», «Мій ангел такий малесенький».
Ідея: ознайомити учнів із цікавими фактами життя і творчості Галини Кирпи; вчити інтерпретувати прочитаний твір; розвивати навички аналізу художнього тексту, удосконалювати вміння висловлювати власні міркування, творчо сприймати поезію; прищеплювати найкращі людські моральні якості, зацікавити сучасною українською літературою.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет Галини Кирпи, тексти творів.
Методи, прийоми і форми роботи: «Гронування», слово вчителя, учнівські повідомлення, словникова робота, інтегрована вправа «Незакінчене речення», бесіда, створення «Колоритного портрету поезії».

Перебіг уроку
Забезпечення емоційної готовності до уроку.
Інтерактивна вправа «словесний настрій».
Схарактеризуйте свій настрій за допомогою дієслів радіо, очікую, хвилююся, сподіваюся, тривожуся та інших.
Оголошення теми й мети уроку.
Учитель.
Для того, щоб дізнатися тему уроку та його мету, створимо уявне «Дерево пізнання». Спробуймо творчо зобразити кінцевий етап нашого уроку.
«Дерево пізнання».

Учні знатимуть:
-          зміст, тему, ідею твору;
-          мовні особливості, образи-символи;
-          місце алегоричного образу у творі;
-          художні засоби мови, використані у творі;
-          особливості віршування.
Опрацювання навчального матеріалу.
Учнівське повідомлення.
Галина Миколаївна Кирпа народилася 1 січня 1950 року в селі Любарці, Бориспільського району, Київської області.
Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка (1976 р.). Працювала на видавничій (1969-1978 рр) та журналістській роботі.
Автор поетичних книжок «День народження грому» (1984 р.), «Гостини» (1986 р.), «Цвіт королевий» (1988 р.), «Ковток тиші» (1999 р.), Слон мандрує до мами» (2001 р.), «Профіль вечора» (2003 р.), збірок ліричних новел «Катруся з роду Чемчиків» (1992 р.) та «Будинок старий, як світ» (1999 р.), віршів та оповідань у книзі «Чарівний вузлик» (2000 р.), народознавчі книжки для дітей «Забавлянки мами Мар’янки» (1992 р., у співавторстві), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003 р., видання отримало Грамоту Президента Форуму видавців у Львові); книжки вибраного для дітей «Місяць у колисці» (2012 р.), а також шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя» та ін..
Твори Галини Кирпи перекладено албанською, англійською, білоруською, польською, російською та французькою мовами. Друкувалася в Польщі, Білорусі, Чехії, Словаччині, Канаді, США.
Нагороди:
1996 рік – премія імені Івана Огієнка,
2004 рік – Грамота Президента Форуму видавців у Львові,
2005 рік – премія «Світлослов» (за «Чисте сяйво метафори»),
2007 рік – премія імені Максима Рильського,
2011 рік – премія «Кришталевий птах».
Чоловік Г.Кирпи – письменник Дмитро Чередниченко, дочка – Оляна Рута.
Робота над змістом твору
Виразне читання поезії «Коли до вас темної ночі».
(поезія)
Вправа «Літературознавча хвилинка»
Лірична медитація (обмірковування) – це емоційно насичені роздуми автора про щось, його глибока зосередженість на чомусь (на почутті, враженні).
Алегорія (з грецької «інший» та «говорю») – це інакомовлення, двоплановість художнього зображення. Коли під одним образом угадується інший, подібний до нього певним образом.
«Мозковий штурм»
-          Що таке зоопарк?
-          Чи добре живеться там тваринам?
-          Чи виживе тварина у природі, коли її випустити?
Слово вчителя.
В усвідомленні, що ти вільний, полягає твоя сила. Недарма поетеса персонажем свого вірша обрала Лева. Леви живуть сім’ями, прайдами, нічого і нікого не бояться і тому близько підпускають до себе. Вони ніколи не відчувають небезпеки, коли полюють.
Проте їх легко можна вбити.
Зоопарк – це рабство. Тварина може відпочивати, там дають їсти, але свобода її обмежена територіально – кліткою, вольєром. Зоологи стверджують, якщо таку тварину випустити із зоопарку, то в природі вона загине; не зможе самостійно добувати їжу, захищати себе, продовжувати рід.
Письменниця в алегоричній формі зобразила проблему власного народу. Довгий час радянська історія, а згодом і сучасна російська пропаганда доводили, що український народ не зможе існувати без Росії, що Україна – околиця Росії. Російські історики наголошують, що у Другій світовій війні Росія перемогла б і без України. Постійно намагаються загнати нас, українців, у «клітку» і призвичаїти до думки, що ми неповноцінна нація. Що українці – алегорично диковинна тварина, яку годують, доглядають, тішаться.
Проте з упевненістю можна сказати, що український народ – вільний, незалежний, який утверджує соборність рідної держави.
Наш народ має славну багатовікову історію, має незалежну Батьківщину. А Вітчизна – це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й духовні надбання роду й народу: мова, пісні,традиції, звичаї, які ніколи й нікому не знищити!
Бесіда.
-          Як ви думаєте, чому поетеса обрала персонажем Лева, а не когось іншого?
-          Чому треба уберегти Лева від того, що існують зоопарки?
-          Чому Лев’яча Держава буде аж через кілька поколінь, а не зразу? (діти, внуки, правнуки)
-          Яке смислове навантаження несуть перший і останній рядки? (композиційний прийом – обрамлення)
-          Повтори дієслів «не знає», «не знатимуть» випадкові чи ні?
-          Яка їх роль у творі?
-          Як ви розумієте слова «Раби не мріють стати «вільними», а мріють мати рабів?
-          Чого навчає ця поезія?
-          Над чим змушує замислитись?
-          Яка тема, ідея твору?
Прийом «Дослідження поезії під мікроскопом»
Тема: звернення до ліричного героя, який не повинен нічого говорити Левові про зоопарк.
Ідея: возвеличення свободи як невід’ємного складника духовності людини.
Основна думка: проблема свободи рідного народу, віра у його незнищенність.
Сюжет і композиція незвичайні. До ліричного героя може прийти Лев. Єдине завдання – уберегти Лева від того, щоб він не дізнався, що є зоопарк.
Виразне читання поезії «Мій ангел»
Слово вчителя.
У даній поезії письменниця переосмислила біблійну легенду про те, що в кожної живої душі є янгол-охоронець
Випереджувальне завдання – Легенда про янгола.
Учень.
Дивний ангел у дивному світі
Ще у дитинстві більшість із нас чує слово «ангел». Ми читаємо молитву до ангела під настановою бабусі, знаємо легенду про Ангела-Охоронця. Хоч ніхто і ніколи ще не бачив його, але ми здебільшого віримо, що він існує. За древньою міфологією, ангели є Божими посланцями, вісниками. І прилітають вони до нас з метою спонукання до духовного очищення.
Якось одній людині приснився сон, ніби вона йде піщаним берегом, а поряд із нею – Ангел-Охоронець. На небі миготіли картини з її життя, і після кожної з них вона помічала на піску два ланцюжки слідів: один – від її ніг, а інший – від ніг Ангела-Охоронця.
Коли перед нею промайнула остання картина з її життя, вона озирнулася на сліди на піску і побачила, що часто вздовж її життєвого шляху був лише один ланцюжок слідів. Вона зауважила, що це були найважчі часи її життя.
Вона дуже засмутилася і сказала Ангелу-Охоронцю:
– Я помітила, що у найважчі часи мого життя по піску простягнувся лише один ланцюжок слідів. Чому Ти залишав мене, коли я найбільше потребувала Тебе?
Ангел-Охоронець трохи помовчав і відповів:
– Миле дитя! Я люблю тебе і ніколи не покину. Коли в твоєму житті були горе і випробування, лише один ланцюжок слідів був по дорозі тому, що ти була не в силах йти самостійно і тоді Я ніс тебе на руках.
Коли вам погано, уявіть, що вас хтось несе на руках і вам стане легше.
Ніколи не здавайтеся і не віддавайте вашу мрію.
Учитель.
Яким ви уявляєте янгола?
(розгляд ілюстрації)
Робота з текстом поезії «Мій ангел»
-          Який ангел ліричної героїні?
-          Як він поводить себе, перебуваючи на плечі ліричної героїні?
-          Чому, сидячи на плечі, він «тихіший трави»?
-          А як він може допомогти людині, коли такий тихенький і маленький?
Прийом «Дослідження поезії під мікроскопом»
Художні засоби
Цитати
епітети
маленький, легенький, тихесенький
зменшувально-пестлива лексика
крихітка, пушинка, тихенький, маленький
порівняння
тихіший трави
Тема: зображення ліричної героїні, ангел якої, що сидить на плечі, намагається вберегти її від зла, лиха, жорстокості.
Ідея: возвеличення янгола, який є оберегом кожної людини.
Основна думка: ангел-охоронець – це те, що повинен мати кожен.
Жанр: філософська лірика.
«Гронування»
Скласти інформаційне гроно до слова «ангел»

«Мікрофон»
-          Вмотивуйте, чи можна охарактеризувати людину за поведінкою її янгола?
-          Чи є у вас янгол?
-          Яким чином ви його відчуваєте?
-          Які враження і почуття у вас виникли після ознайомлення з поезією «Мій ангел»?
Прийом «Кольористичний портрет твору»
(за допомогою олівців створити кольоровий спектр поезії. Чому саме ці кольори обрали?)
Рефлексія. Підсумок уроку.
Інтерактивна вправа «Незакінчене речення»
Продовжіть думку: «Твори Галини Кирпи спонукали мене замислитися над питанням…, тому що…»
Тестові завдання
1.     Коли народилася Г.Кирпа?
А) 1950 р.;
Б) 1956 р.;
В) 1970 р.
2.     Яку місію виконує Янгол?
А) стереже;
Б) оберігає;
В) тікає.
3.     Чого не повинен знати Лев?
А) про свободу;
Б) про дітей;
В) про зоопарк.
4.     Алегорія – це…
А) інакомовлення;
Б) обмірковування;
В) веселий.
5.     Які художні засоби яскраво виражені у вірші «Мій ангел»?
А) зменшувально-пестливі слова;
Б) порівняння;
В) усі перераховані вище.
6.     Що символізує зоопарк у поезії «Коли до вас темної ночі»?
А) безтурботне життя;
Б) рабство;
В) пізнання.
Оцінювання. Аргументація оцінок.
Домашнє завдання (на вибір)
-          Створити асоціативний малюнок до поезії.
-          Вивчити вірш напам’ять.
-          Написати твір-роздум на тему «Які почуття викликала в мене поезія Галини Кирпи?»

суббота, 10 февраля 2018 г.

Моя гордість!

Моя гордість – Савчук Володимир – переможець ІІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури.



Літературно-музичне свято до Міжнародного дня рідної мови

Літературно-музичне свято
до Міжнародного дня рідної мови
«Люби свій край, моя дитино,
Тут з-під верби джерельце бє…
А рідна мова й Україна –
Це найдорожче, що в нас є!»

Мета: сприяти формуванню пошани до рідної мови, звичаїв і традицій українського народу; розвивати в учнів естетичне чуття, пізнавальну активність; виховувати національну свідомість, почуття патріотизму.
Обладнання: зала прикрашена вишитими рушниками; символи України, вислови про мову, виставка книг народознавчої тематики.

(Звучить пісня Н.Бучинської «Моя Україна»,
сл. Ю.Рибчинського, муз. Ніколо)
Ведучий 1.  Різні в світі є країни,
                     Різні гори, полонини,
                     Різні трави, різні квіти,
                     А для нас усіх країна –
                     Найрідніша нам усім –
                     Це прекрасна Україна,
                     Нашого народу дім.
Ведучий 2.  Рідний край… Починається він від батьківського порогу, з барвінку, який ніжно стелиться в садочку, а ще – з прадавніх коренів нашого народу.
Ведучий 1.  «Любов до Батьківщини, – писав видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський, – неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм серцем і розумом красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова…»
Ведучий 2.  Мова – великий дар природи.
Ведучий 1.  Мова – найдорожче, що є в кожного народу. А тому ми не маємо права забувати рідну мову, бо ж вона – частка родоводу рідного міста, рідного народу.
Ведучий 2.  Як нема без зірок небозводу,
                     Як блакиті без сонця нема,
                     Так і мови нема без народу,
                     І народу без мови нема.
Ведучий 1.  Гадаємо, що все призабуте відгукнеться дзвіночком у ваших душах і ми разом повернемося до самобутньої творчості нашого народу, до рідного слова.
Ведучий 2.  Український фольклор – справжня скарбниця мудрості, де нинішнє і прийдешні покоління знайдуть приклади гуманності, любові до рідної землі, до рідного слова.
(Пісня «Мова у серці народу», сл. та муз. Н.Красоткіної)
Учень 1.  Народ нам мудрість передав свою,
                 Що диха в звичаях, обрядах і повірях.
                 Тож памятайте рідний оберіг,
                 Без памяті нема народу.
                 Примножуймо все те, що Бог для нас зберіг,
                 Народну мудрість – берегиню роду.
Учень 2.  Не дай-бо, доле, зникнути пісням,
                 Що мати нам співала.
                 Не дай з добром забути,
                 З яких джерел я воду пю,
                 Щоб памятати, не забути
                 І на якій землі стою.
Учень 3.  У рідному краї і серце співає,
                 У рідному краї і серце безкрає,
                 Тут кожна травинка і кожна билинка
                 Вигойдують мрії на теплих вітрах.
                 Під вікнами мальви, в саду материнка,
                 Оспівані щедро в піснях.
Учень 4.  Тут мамина пісня лунає і нині,
                 Її підхопили поля і гаї.
                 Її вечорами по всій Україні
                 Співають, співають в садах соловї.
Учень 5.  І я припадаю до неї вустами,
                 І серцем вбираю, мов спраглий води,
                 Без рідної мови,
                 Без пісні,
                 Без мами
                 Збідніє, збідніє земля назавжди.
(Українська народна пісня «Розпустили кучері дівчата»)
Ведучий 1.  Чарівна душа нашого народу… Завжди українця в житті супроводжувала пісня і поезія.
(Учні читають вірші про мову)
Ведучий 2.  Дорогі друзі! Щасливі ми, що народилися і живемо в Україні. Тут жили наші діди-прадіди, тут корінь роду українського.
Ведучий 1.  І ми повинні знати свої корені, повинні знати те, без чого не мислиться кожен народ: народні звичаї і традиції, ми повинні знати свої обереги.
(Пісня «Немає України без калини», сл. та муз. М.Ведмедері)
Ведучий 2.  Багато символів має наша Україна: тополю, вербу, калину.
Ведучий 1.  А ще невмирущим творінням талановитих рук українок є різноманітні вишивки.
Ведучий 2.  Серед них – рушник – символ єдності сімї, символ любові до землі, до матусі, символ працелюбності нашого народу.
Ведучий 1.  Український рушник… На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися радість і біль, щастя і горе. Скільки він промовляє серцю кожного з нас. Його можна і порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходиться наше життя.
Ведучий 2.  А мати вишивала рушники…
                     Думками й українськими піснями.
                     І слалися дорогами нитки,
                     І йшли по цих дорогах дні за днями.
                     Життя з них починалося і доля,
                     І зустрічі, й прощання, і розлуки,
                     І житні колоски на тому полі,
                     Де сонце гладить материні руки.
Ведучий 1.  Приходять і тепер в безсонні ночі
                     Ті рушники, волошками розшиті,
                     І дивляться з них материні очі,
                     І чорнобривці, росами умиті.
Ведучий 2.  А мати вишивала рушники,
                     Піснями про калину край дороги.
                     І йшли у даль життєвії стежки,
                     Неначе журавлі в осінню пору.
(Пісня «Рушничок», муз. та сл. І.Білик)
Ведучий 1.  Слова «рушник», «мати» ніби доповнюють одне одного. Послухайте легенду.
Було це давно. Жила собі в одному селі мати і мала вона трьох синів-красенів. Горнулась мати до синів і мудрі слова їм говорила: «Сини мої, долю я вам гаптую, память про себе в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати і всі між ними розділила. А даруючи, говорила: «Голуби мої! Памятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоровя береже.»
Ведучий 2.  Померла мати, а її слова й память про неї у рушниках залишились і передаються з покоління в покоління.
З того часу існує звичай: проводжаючи в далеку дорогу, мати дарувала синові чи дочці рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше поверталися додому, щоб дорога була щасливою.
Ведучий 1.  Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було жодної оселі в Україні, яку б не прикрашали рушниками. Хоч би яке убоге судилося їм життя – а все ж естетична прикраса завжди знаходила місце в помешканнях – хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка чи багата хата – всюди палахкотіли багатством кольорів рушники.
Ведучий 2.  Дивлюся мовчки на рушник,
                     Що мати вишивала,
                     І чую: гуси зняли крик,
                     Зозуля закувала.
                     Знов чорнобривці зацвіли,
                     Запахла рута-мята,
                     Десь тихо бджоли загули,
                     Всміхнулась люба мати.
                     І біль із серця раптом зник,
                     Так тепло-тепло стало.
                     Цілую мовчки той рушник,
                     Що мати вишивала.
(«Пісня про рушник», сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди)
Ведучий 1.  Рідна мова вводить нас у чудовий світ мистецтва, влучних висловів, прислів’їв, приказок. Та справжня її прикраса – український гумор.
являється Стецько, робить вигляд, що не може порахувати пальці)
Ведучий 2.  Стецю, а тебе хто запросив? Що ти тут робиш?
Стецько. Сказали, що тут їсти давати будуть. От я і тутечки.
Ведучий 1.  Ось тобі й маєш. Тобі тільки поїсти. Поглянь, краса яка навкруги. (Оглядають кімнату).
(Входить Уляна. Стецько перший її побачив)
Стецько. А ось і пригощать будуть. Зараз я наїмся. Все мені, мені. (Підходить до Уляни, розглядає її з захопленням).
Стецько. Та й патлата! (Сміється голосно, підходить до Уляни, довго думаючи, говорить). А що у вас варили?
Уляна (не звертаючи на нього уваги). Нічого!
Стецько (довго згадуючи). Ну!.. Ну!.. А тепер що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що? Нічого!
Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А хто її зна, об чим її розпитувати! Я усе позабував.
Уляна. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував!
Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить від неї, поки обо всім не домовишся.
Уляна. Ні об чім нам з тобою домовлятися.
Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?
Уляна. Ні, голубчику, цього ніколи не буде.
Стецько. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не піду!
Стецько. А чом не підеш?
Уляна. Тим, що не хочу!
Стецько. Та чому не хочеш?
Уляна. Не хочу тим, що не хочу.
Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.
Уляна. Не піду.
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона й піде. От я й заспіваю.
                     На курочці пірячко рябоє,
                     Любимося, серденько, обоє.
                     Диб, диб на село,
                     Кив, морг на нього.
                     Я не дівка його,
                     Не піду за нього.
                     Ой, полола дівчина пастернак,
                     Та сколола ніженьку на будяк.
                     Диб, диб на село…
                     Не так болить ніженька з будяка,
                     Ой, як болить серденько від дяка.
                     Диб, диб…
                     Ой, чия ти дівчино, чия ти?
                     Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
                     Диб, диб…
А що, хороша моя пісня?
Уляна. Так точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Співає)
                     В мене думка не така, щоб пішла я за Стецька.
                     Стецько стидкий, Стецько бридкий!
                     Цур тобі, не вяжися, пек тобі, відчепися! Божевільний!
                     Не дурна я і не пяна, щоб пішла я за Степана.
                     Стецько стидкий…
                     Лучче впасти мені з дубу, чим йти заміж за Кандзюбу.
                     Стецько стидкий…
                     Лучче мені з моста в воду, чим достатися уроду.
                     Стецько стидкий…
А що, Стецю, хороша моя пісенька?
Стецько (довго дивиться на неї мовчки, потім раптом скрикує). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її роз слухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш, га?
Уляна. Та я тобі й співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.
Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть. (Зітхає). Я вже пробував.
Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу!
Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дражнилась.
Уляна. А чого мені дражнитись? Я не скотина, нехай Бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами по воді писане.
Стецько. Ей!.. Чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, то я б тобі пику побив, як мені батько часом бє; але тепер ще не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я і підожду! А поки ще ласкою просю: піди за мене.
Уляна (в сторону). Ну що мені з дурнем робити? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.
Стецько. Ой, чую, чую, пахощі смачних українських вареників із сиром.
Ведучий 1.  Шановні гості! Ми раді, що сьогодні в цьому залі зібралися ті, яким не байдуже майбутнє рідної мови, національної культури. І поки ми збираємося на такі свята, «наша пісня, наша дума не вмре, не загине».
Ведучий 2.  Народна пісня – голос невсипущий,
                     Душі людської вічне відкриття.
                     Вона ніколи, як і хліб насущний,
                     Не вийде з моди сущого життя.
Ведучий 1.  Бо ж нашому роду нема переводу,
                     А пісня єднає коріння святе.
                     Дай, Боже, нам віру і братню згоду
                     На довгії роки, на вічні віки.

(Пісня «На щастя, на долю», сл. М.Ткача, муз. М.Мозгового)